Проста гуцульська сім’я. Тут зростав, увібрав у себе красу Карпатських гір, любов до всіх і всього й не загубив талант від Бога. Хіба могло статися інакше у житті Павла Бубряка з Дихтинця Путильського району Чернівецької області, нині знаменитого співака, композитора, соліста гурту «Сузір’я Карпат”. Материна чутливість до навколишнього світу, вміння до точності передати почуту мелодію, а ще краще щиро заспівати української – не могли залишитися захопленням. Добре знався на музичних інструментах і батько. Це зерно у душі Павла проросло й заколосилося гарним урожаєм.

Свідченням цього є успішно здійснене концертне турне Європою. Мобільна група «Сузір’я Карпат” подолала випробування візового режиму і вирушила у подорож. Зрозуміло, були переживання. Але з Божою допомогою, а ще наполеглива праця, репетиції дали очікуваний результат.

Осінь 2009 року – подорожі південною Німеччиною (Мюнхен), заходом Австрії (Альпійські гори), далі – північна Італія (Мілан, Віджевано, Павія), південня Італія, Потім – Рим – виступ неподалік Колізею. Після Риму гурт прибув у Неаполь, де на нього чекали.

А дещо раніше – з лютого цього ж року гурт «Сузір’я Карпат” об’їздив практично всю Чехію, дав більше десяти концертів у Празі та прилеглих містечках, містах Ліберець, Тепліце, Моравія, Брно, Оломовець і Бельгія – Хельсінг.

Враження від поїздки незабутні. Але й клопотів у Павла вистачало. Всю продюсерську роботу він узяв на себе. Так сталося, що з попереднім продюсером професійні шляхи розійшлися. Тож завдань у співака одразу побільшало.

«Дуже важливо не забувати звідки ми є». Цю зворушливу і глибокозмістовну фразу я почула з уст вихідця із Путильського району, нині громадянина Сполучених Штатів Америки (Канада) Анатолія Миколайовича Нікули. Про Путилу в нього лише приємні спогади. В Україну приїжджає часто. Але на Путильщині не був уже тридцять років. Тож перебування тут протягом двох днів для нього було особливим.

Не можу не скористатися нагодою спілкування. Адже не кожного дня доводиться зустрічатися з буковинцями, які проживають за кордоном.

Мати Анатолія із родини Лісіцьких, що проживала у селі Сергії Путильського району, а батько з села Багна Вижницького району. Доля звела їх і пов’язала життєві стежини під час здобуття медичної освіти в Чернівцях. Після навчання по розподілу вони прибули в Путилу, проживали у восьмиквартирному будинку по вулиці Леніна (нині вулиця Українська). У Путилі Анатолій закінчив вісім класів. Потім батьки переїхали у Крим.

Запитую про враження, які залишилися про наш край: «Пам’ятаю людей – добрих, дружних, дбайливих. Мені здається, час не змінив цих правил життя путильчан. Колись ми разом із сусідами прекрасно проводили дозвілля: ходили по гриби, малини, ягоди, прекрасно відпочивали. Такого в житті я більше ніде не зустрічав.

На моє подальше життя після Путили колосальний вплив мав учитель фізкультури Микола Миколайович Влад. Це сильна духом людина і прекрасний фізрук. Він мав на мене більший вплив, ніж інші педагоги.