Надворі золота осінь. Осінь з теплими днями й чистим голубим небом. У нас, у горах, осінь дуже чудова. Ні одна пора року так не живить смутку, як осінь. Пушкін порівнював осінь з красунею, що вмирає.

Хтось уже відбув у відпустці, а моя припала у сезон «бабиного літа». В народі кажуть: «Скажи де ти відпочиваєш – і я скажу, яка в тебе зарплата». Якщо у тебе будівництво, а ще син навчається у вищому навчальному закладі, то й не дуже «розженешся» десь відпочивати.

Я завжди обираю паломництво по святих місцях. Ми живемо у світі, де завжди знайдеться і місце, і причина зачорнити душу гріхом. Тому поспішаємо до храму.

Ось і в цьому році Бог допоміг побувати в святих храмах і проїздом відвідати Львів – місто міцне, хоробре, мудре і з великою історією. Про паломництво я ще напишу іншим разом, а сьогодні мені хотілося б розповісти про зустріч із письменницею Марією Матіос.

Втечу від світу, віддана самотності,

Замрію непрожитим ще життям.

Чоло закрию хусткою скорботності,

Тугу розвію вітряним виттям…

Запрагну світла й темряви водночас,-

Змінити все, що ще ніхто не зміг.

Твоє життя й моє в різночас

Сплести й з’єднати, навіть якщо гріх.

Не в тому річ, що люди поміж нами.

І не біда, що час не так пішов.

Допоки, кинуті світами,

Блукати будемо ми знов?..

На перехресті розірву дроти,

Навколішках душа перебреде.

З тугою ми – дві самоти:

В різнобіч - не побачать нас ніде.

Прощання

Мій вчинок - грім і блискавиця.

Дзиґарок б’є на сполох.

В моїй душі, немов живиця,

Розлитий батьків голос.

Акорд прощань, провин, бажань, -

Усе зітреться в попіл.

Я сильна, та душевна грань

Опаде листом жовтим.

Крихкі граніти сипле

Моя любов утомлена.

Душа і кров розбиті,

І згуба розколена.

Прагнення вищих цінностей

Роздирає нутро навпіл.

Я відчула різницю пристрастей

І хворію кохання залпом.

Розірвана, роз’ятрена, зганьблена,

Не йду – тікаю в чужди.

Ця біль у часі загублена,

Хоч вороття не буде.

Прощайте, гори, ріки,

Усі гірські стихії.

Простіть гріхи, іду навіки.

Грім б’є, і сонце вже не гріє.

Це не кінець, не крапка, -

Абзац життя нового.

В дзиґарку стрілок парка

Диктує ритма свого.