| |
|
|
|
| [Буковинські гуцули] |
Буковинська Гуцульщина й опришківський рух |
| |
Ще й до бунту Лукина Кобилиці історія Буковинської Гуцульщини знає
народні рухи проти утисків і кривд шляхтою над селянством. Ці рухи мали
соціальний і національний характер, бо утиски приходили від
неукраїнської або зденаціоналізованої шляхти. |
|
| [Буковинські гуцули] |
Історія Буковинської Гуцульщини. |
| |
Гуцульські Карпати були своєрідною фортецею, захистом волі гуцулів
проти національного й соціяльного гніту. Карпати були прибіжищем для
народних оборонців і месників за нанесені народові кривди.
Перші поселення гір засновувалися в долинах більших річок, догідних для
людського поселення. Гуцульщина, живучи в відокремленні, була немов
своєрідною республікою, куди чужа влада вступала дуже повільно, непевно
і сконсолідувалася аж у 17-18 ст. І власне до нас дійшли джерела про
Гуцульщину в зв'язку із намаганням консолідації тут чужої влади і
реакції гуцулів проти порушення їх свобід. |
|
| [Буковинські гуцули] |
Походження гуцулів, їх назви й їх давність у Карпатах. |
| |
Про давність гуцулів у Карпатах, взагалі, про їх походження і про саму
назву "гуцул" нема устійненого одностайного погляду. Щодо походження
назви "гуцул" є різні припущення, більше гіпотез. І. Корженьовський у
передмові до своєї праці (по-російськи) "Карпатські гіряки" (Харків,
1841) виводить назву "гуцул" від слова "кучувати", мовляв — населення
Поділля скрилося в Карпатах під час татарських і турецьких нападів,
отже ті, що "кучували", отримали назву "кучили", а ця назва згодом
перетворилася на "гуцули". Але пояснення Корженьовського про походження
назви "гуцул" не має переконливої підстави. |
|
| [Буковинські гуцули] |
Географічне положення, площа й населення Буковинської Гуцульщини. |
| |
Буковинська Гуцульщина — це буковинські карпатські простори, які простягаються на заході і північному заході від річок: Золотої Бистриці, Цібив, Перкалабу, Сарати й Черемоша (річки Перкалаб і Сарата, злившись разом, творять Білий Черемош), цебто від колишнього галицько-буковинського адміністративного розмежування, а в північно-східній частині розмежування Буковинської Гуцульщини проходить по лінії (крайовій шосейній дорозі) Вижниця - Берегоміт, далі верхів'ям вододілу Малого Серету, пробігає в північно-східньому напрямі до рік Сучани й Молдавиці, перетинає Молдавицю, при усті її допливу Боул і завертає на захід до Золотої Бистриці попри місцевість Кирлибабу. На сході межує з українським Підгір'ям, а на півдні з румунським етнографічним масивом.
|
|
| [Буковинські гуцули] |
ГУЦУЛЬСЬКИЙ ПРАПОР |
| |
Серед українського суспільства — не тільки на еміграції, але теж,
наскільки воно серед даних обставин можливе, на рідних землях — зростає
постійно на протязі останніх десятиріч помітне зацікавлення гербами
земель і міст України. Воно проявляється різновидно: як гербознавчі
досліди, як гербово-мистецькі твори, як використання земських гербів в
емблемах регіональних (лемківських, закарпатських, волинських і інших)
товариств, комітетів тощо і як спроби розшуків за призабутими чи
затраченими гербами. В своїй основі це явище здорове, хоч дехто може
назвати його неслушно проявом "локального патріотизму", чи зайвого
"реґіоналізму". Почування любови до рідної волости рівновартне
почуванням особистої чести чи родової гордости та ні одне з них не
противиться всеукраїнському патріотизмові. Дуже гарно висловив це один
французький письменник: "Я люблю моє місто більше, ніж твоє, я люблю
мою провінцію більше, ніж твою, одначе понад усе люблю Францію". Тому
це зовсім природно, що червоний щит зі срібним хрестом дорожчий
волинякові, ніж золотий лев у блакиті, яким гордиться галичанин, та всі
ці емблеми мають належне собі місце в національному житті. |
|
|
|
