Хоч до другого тому Історії Гуцульщини входить не тільки Галицька, але й Буковинська та Закарпатська Гуцульщини, одначе з останніх двох Гуцульщин, на жаль, ми маємо дуже мало архівних матеріялів, натомість з Галицької Гуцулыцини ми маємо архівні матеріяли, які стверджують, що Галицька Гуцульщина почала заселятися в добу кам'яного віку, тобто 11—7 тисяч років до нашої ери. Тож сучасні археологи в розкопках села Уторопи, біля соляних джерел знайшли кам'яні знаряддя тогочасних жителів. В околиці міста Ділятина знайдено три людські стоянки з тієї сивої давнини.
    Так само з архівних знахідок довідуємося, що цей край інтенсивно заселяється в добу міді. Сліди людських поселень знайшли археологи з доби міді і в селі Іспасі (тепер Гірське). Також в селах Лючі, Нижньому Березові, Рожневі і в місті Ділятині.
З кінця одинадцятого століття Галицька Гуцульщина інтенсивно заселяється слов'янськими племенами. В археологічній літературі їх називають предками білих хорватів. Поселення карпатських курганів археологи також знайшли в селах Ганівка, Рожнів, Стопчатів і Трач. У VII столітті на зміну карпатських курганів приходять племена білих хорватів, які в X столітті увійшли до складу Київської Руси-України. Мешканці Галицької Гуцульщини налагоджують зв'язки з іншими околицями Київської Руси-України, а тому населення Галицької Гуцульщини помітно зростає. Таким чином, процес заселення Галицької Гуцульщини проходить досить довгий період від первісних людських стоянок до постійних заселень. Населення цих країв поступово консолідується в певну етнічну групу — білі хорвати.

    Щодо бойових дій УПА на Гуцульщині, то треба зазначити, що організаційно Гуцульщина входила до Воєнної округи ч. 4 під назвою „Говерля”, якою командував у 1943-му році булавний "Дзвінчук", а на початку 1944-го року, поручник "Гуцул". Від літа 1944-го року і до кінця дій УПА цією округою командував майор „Грім”.
    В 1945-му році округа „Говерля" була реорганізована на тактичні відтинки (ТВ) і тому гуцульські села опинилися в трох (ТВ), тобто ТВ-20 — Буковина; ТВ-21 — туди входили Косівський і Коломийський повіти; ТВ-22 — "Чорний ліс", куди входили гуцульські села Надвірнянського повіту. Закарпатські села належали до ТВ-25, але це було більше на папері, бо насправді на Закарпатті не пощастило зорганізувати окремих відділів УПА, а чи сітки ОУН.

ХОДАШ (кодаш) — це візник у весільному обряді Буковини. Після вінчання в церкві всі бояри бралися перед хатою руками за кінці шириньок і творили довгий ланцюг. З самого переду йшов ратажела (староста), за ним головний дружко (дружба), а позаду всіх — ходаш. Так ішли до хати, вибиваючи ногами тропака і співали: "Гоца, гоца, гоцаца, не загубіть кодаша! Скиньтеся по грошеві, ку піть коня кодашеві.

Третього дня відбувається весілля передусім у домі молодого.
Вже рано сходяться гості, що брали участь на весіллі в молодого, а кожний гість приносить належну "честь". Молоду завивають у хустку, кладуть зверху вінок, а свашки співають:

Властиве весілля відбувається аж другого дня (в четвер).
Вже раненько приготовляється молодий і молода до весільного походу до церкви. До дому молодого й молодої сходяться гості: батько і матка весільні, дружба, дружки, бояри, свашки та інші. Ніхто із запрошених не приходить голіруч. Звичайно чоловіки приносять з собою "честь" — два калачі і пляшку горілки, або топку соли, а жінки по курці. Коли вже все приготоване до походу, батьки молодого чи молодої, вся їхня рідня та всі поважні ґазди засідають за стіл. На середині хати перед столом кладуть в'язку сіна, накривають сіно ліжником, на ліжниках кладуть подушку, а на подушку стає на коліна молодий чи молода та схиляє голову над столом. Тоді виступає серед хати один поважний ґазда і проказує "Прощу":