К востоку от Братиславы среди живописных отрогов Карпат возвышаются развалины замка Чахтице. Его замшелые стены рухнули, перекрытия провалились, обнажив глубокие, черные подвалы. То, что осталось от замка, действительно представляет мрачное зрелище. А если возле этих стен доведется услышать рассказ гида о злодеяниях «кровавой графини» Эржебет Батори, жившей здесь четыреста лет назад, сердце и вовсе заледенеет от ужаса. И тем не менее публика слушает.
В старину, когда Словакия принадлежала Венгрии, замок Чахтице носил мадьярское название Чейт и принадлежал древнему роду Батори. Никто не был храбрее Батори в битвах с врагами, никто не мог сравниться с ними в жестокости и своенравии. В XVI веке, после битвы при Мохаче, отдавшей Венгрию в руки турок, Батори разделились на две ветви — Эчед и Шомльо. Первая укрылась в горной Словакии, вторая завладела Трансильванией, по легендам, сумрачной страной вампиров и волков-оборотней, где солнце едва пробивалось сквозь кроны бескрайних лесов. В этих местах до сих пор верили в фей и духов, поклонялись Солнцу, Луне и священным деревьям. В 1576 году Стефан Батори из ветви Шомльо стал королем Польши. Он со своей армией спас Вену от турок, заслужив признательность австрийских Габсбургов, которые к тому времени объявили себя королями Венгрии. Задолго до этого сестра Стефана Анна вышла замуж за Дьёрдя Батори из ветви Эчед. Представители семьи и раньше вступали в родственные браки, которые быстро вели их к вырождению. Батори страдали эпилепсией (именно она привела к ранней смерти короля Стефана), сумасшествием, безудержным пьянством. В сырых стенах замков их донимали подагра и ревматизм. Ими болела и рожденная в 1560 году Эржебет (Елизавета) Батори, дочь Дьёрдя и Анны. Быть может, этим и объяснялись приступы дикой ярости, которые охватывали ее с детства. Но, скорее всего, дело здесь в семейных генах Батори и жестокости того времени в целом. На равнинах Венгрии и в Карпатских горах без устали резали друг друга турки, венгры и австрийцы. Пойманных полководцев врага живьем варили в котлах или сажали на кол. Дядю Эржебет, Андраша Батори, зарубили топором на горном перевале. Ее тетку Клару изнасиловал турецкий отряд, после чего бедняжке перерезали горло. Впрочем, она сама до того лишила жизни двух мужей.

Гуцульські говірки називають ще східнокарпатськими: разом з буковинськими, середньозакарпатськими, бойківськими і лемківськими вони належать до карпатської групи говорів, що входить до південно-західного наріччя української мови.

Гуцульські говірки поширені у південно-західних районах Івано-Франківської обл., гірських (Вижницькому і Путильському) районах Чернівецької обл. і в Рахівському р-ні на сході Закарпатської області. На сході і північному сході гуцульські говірки межують з покутсько-буковинськими, на північному заході — з бойківськими, на заході — із середньозакарпатськими говірками. На півдні вони межують з румунською мовою, вклинюючись на Сучавщині в територію Румунії. Найбільше споріднені гуцульські говірки з покутсько-буковинськими та бойківськими.

    Чому повинна цікавити нас та частина нашої великої України, що її названо Гуцульщиною, і та вітка нашого народу, що їй дано назву гуцулів?
    Гуцульщина ж, це найкраща частина України нашої, замаєна зеленню лісів, верхами гір небес сягаюча, гніздо свободи й волі, до якого не сягала віками ворожа рука!

    Карпатський етнографічний район поділяється на три основні частини: Прикарпаття, власне, Карпати та Закарпаття. Навіть протягом тривалого часу, перебуваючи у складі різних держав, українці берегли свою етнокультуру, хоча й не уникли деяких взаємовпливів із словаками, угорцями та поляками. Мешканці гірських районів Карпат зберегли найархаїчніші риси культури, які дещо відмінні від поліських.
    У Карпатському регіоні виділяється три етнографічні групи — лемки, бойки, гуцули.

    Пригляньмось же ближче до тієї нашої славної Гуцульщини, яка любила свобідне життя і довгі віки жила ним і його обороняла, довго ворогам не здавалась…
    Гуцульщина — це гори, це частина Карпат, це Бескид лісистий, зелений, із темними віковічними лісами з найвищим гірським пасмом, Чорногорою, понад яку спинаються до небес її верхи.