Про автора

У багатому різнобарвному вбранні розходжує весна. Заглядає у кожний куток, ліс, поле, сад, у кожну домівку, а особливо туди, де є малі діти. Вона з’явилася на світ саме у цю дивну, прекрасну пору року. Ім’я для неї батьки обрали з глибокою правічною суттю – Любов. Це спадок від Всевишнього. Любить всіх і все, що її оточує. Великий зв'язок має її душа із природою, - в тісному контакті спілкування вони йдуть у ногу з життям. Природа змалечку надихала Любов Федюк-Жалобу до творчості, до всього красивого, доброго, вічного. Народилася, жила і виросла в найчудовішому куточку Гуцульщини – мальовничому селі Дихтинець. Тут і закінчила школу. Всі бачили у ній філолога чи журналіста, але серце дівчини таємно мріяло про сцену. Ще змалечку в родині Федюків існувала дивна атмосфера: любов до культури, бажання вилити все в слові, в музиці. Талант від предків отримали в спадщину, а це рідкісний скарб.

Після закінчення школи у 1997 році Любов вступає до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на стаціонарне відділення за спеціальністю «Театральне мистецтво», кваліфікація – актор драматичного театру і кіно. Навчання давалося нелегко. Тяжкі недоспані ночі вичерпували багато сил та здоров’я, але ніколи у неї не пропадало бажання творити, працювати… Репетиція за репетицією, крок за кроком вчилася долати труднощі. Великим прикладом і опорою в житті стала художній керівник курсу, професор, лауреат премії імені Т. Шевченка, народна артистка України Валентина Іванівна Зимня. Це людина, яка побачила в Любові великі здібності, вогонь в очах, прагнення до вищих цінностей. Ані на мить дівчина не шкодувала про свій пройдений шлях. У 2001 році, закінчивши театральний інститут, вона отримує направлення працювати в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. Проте доля диктує свої правила і робить все так, як Бог велить. Любов приїжджає у рідне село і починає працювати в Дихтинецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. По-різному складалося життя. Поганого, чорного було більше, аніж світлого і приємного. Де б не працювала, а душа прагнула того, іще нездійсненного. Сцена кликала її, снилася і вабила своєю незвіданістю. Перекресливши всі дороги і шляхи, вона таки їде працювати в театр. Нелегким є життя митця. Актори – люди специфічні і трохи дивакуваті.

Зараз вона мати трьох діток – двох синів і донечки. В сім’ї має велику підтримку і розуміння. Чоловік Олег – в усьому розрада і поміч.