Берегиня народної творчості, народна поетеса, вишивальниця, гумбрйстда, коломийкарка

Керівник фольклорно-етнографічного колективу «Молодички-жартівнички», член Національної спілки майстрів народного мистецтва (1992), лауреат літературно-мистецької премії їм. Г. Гараса (1995), заслужений майстер народної творчості України (1999).

Народилася 6 жовтня 1930 р. у с. Чорногузи в родині сільських ґаздів, які добре зналися на землі. Батько володів найпочеснішою і найважчою на той час професією плотогона — 35 років сплавляв ліс бурхливим Черемошем. Мати мала багато дарів від Бога, її серце і руки звеселяли світ і піснею, і вишиванням. Було в кого перейняти красу творення. Фрозинка співала, колядувала, коломийками світ втішала, жартами щедро звеселяла. А скільки див від гірських людей почула, а скільки записала в зошити свої, щоб не зникли, не загубились, щоб з пам'яті не стерлись. Ніколи не забувала пісню і вишивку. А після заміжжя — тим більше. Бо хорошого життєвого друга стріла, її Григорій Кузьмович зазнав немало бід.

У 1961 р. Фрозина Тодорівна познайомилася з Леопольдом Ященком та його дружиною Лідією Орел — знаними в Україні етнографами. Майже два тижні експедиція з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН України вивчала феномен цієї дивовижної жінки, записуючи її безцінні надбання. Художник Мар'ян Маловський написав з натури портрет мисткині «Гуцулка з Вижниці», який виставлявся і далеко поза межами України.

У 1962 р. Л. Яшенко видрукував «Буковинські народні пісні», серед яких були й записані у Фрозини Гулей. У передмові було сказано: «Із самих лише записів Фрозини Гулей можна було б скласти окрему цікаву збірку».

Її пісні отримували друге життя. .Якось з радіоточки вона почула свою пісню «Глибока криниця» у виконанні народної- артистки України Діани Петриненко. Згодом ця пісня полинула у світ голосом Дмитра Гнатюка, а до неї ; доєдналася ще одна перлина — «Нехай загородять». Та чи не найбільшою була радість, коли почула свою криниченьку, як ніжно називає її авторка, у виконанні Буковинського ансамблю пісні і танцю під керівництвом народного артиста України Андрія Кушніренка.

Допомагає мисткиня у становленні самодіяльного ансамблю танцю у Вижниці «Смеречина». Саме до неї за допомогою звертався талановитий балетмейстер-самородок Валерій Васьков. Ось тут і знадобились її знання пісні, фольклору, традицій, народного строю, — усього того, що знала про гори, гуцулів, буковинців, про свій волелюбний народ. Це допомогло колективу зійти на світову вершину слави, отримати визнання.

У 1985 р. у неї виникла думка створити в рідному селі фольклорний співочий колектив. Ось уже 15 років гурт «Молодички-жартівнички» з гордістю носить звання народного. Вони тричі були лауреатами міжнародних гуцульських фестивалів, призерами на фестивалях «Доля», «Червона рута», здобули перше місце в Україні на фестивалі «Сонячні кларнети». Багато довелося попрацювати режисеру, постановнику та незмінній ведучій — Анні Гудимі.

25 років вишиванки Фрозини Гулей були окрасою виставок у Румунії, Польщі, Канаді, Америці.

У 1998 р. виготовлений Фрозиною Тодорівною у старовинному стилі фольклорно-етнографічний костюм із семи частин був відправлений до Мюнхена в Музей українознавства.

Фрозина Тодорівна знає 300 народних пісень. А це — історичні, побутові, весільні, вояцькі, жалісливі і жалібні, жартівливі та залюбливі. У її скарбничці — понад 500 коломийок і чимало легенд. Водночас сама є авторкою кількох з них, зокрема «Сповідь старого гуцула», «Пісня про Федьковича», легенди «Про нещасного Проця та його гірку долю».

Недавно вийшла з друку її книга «Заспіваймо пісню, гуцули-краяни», у якій вміщено 75 пісень. Готується до друку видання про Чорногузи та Вижницю, у якому відображено події Другої світової війни, повоєнне лихоліття, голод, вдовине життя. Усе побачене очима 15-річної дівчинки передається словами мудрої талановитої жінки і зачіпає найтонші струни серця людського.